Психоаналітична психотерапія пар і сім’ї — це глибинний метод роботи з несвідомими
процесами, які проявляються у стосунках між партнерами, батьками й дітьми, а також у
внутрішньому світі кожного з членів сім’ї. Це психотерапія людини в родині
і через родину.

  Метод ґрунтується на ключових засадах психоаналітичного знання — теорії потягів
Зиґмунда Фройда, его-психології та теорії об’єктних відносин. Сім’я розглядається як
система взаємодії несвідомих внутрішніх об’єктів, які впливають на побудову
прив’язаності, переживання близькості, агресії, відповідальності, турботи та
відокремлення. Метод розвивається в сучасних підходах роботи з родиною і парами з
урахуванням соціальних контекстів і явищ.

  У роботі розглядаються як індивідуальні конфлікти та патерни, що сформувались у
первинній сім’ї кожного з партнерів, так і ті форми взаємодії, які ці конфлікти
відтворюють у парних і батьківсько-дитячих стосунках. Особливу увагу приділяють
тому, як минулий досвід і внутрішні уявлення впливають на сприйняття партнера,
дитини, родинної ситуації загалом.

  Психоаналітична терапія пар і сім’ї передбачає глибоку роботу з емоційними
процесами, перенесенням, проєкцією, розчаруваннями та надіями, які неминуче
виникають у близьких стосунках. Терапевт не лише досліджує зміст сказаного, а й
аналізує як саме сім’я чи пара взаємодіє між собою й із ним. Робота з множинними
перенесеннями, спільне осмислення несвідомих реакцій і повторюваних сценаріїв
створює простір для змін, формує «парну свідомість».

  Формат терапії може бути різним: з парою (подружжям, партнерами, співмешканцями),
з батьками й дитиною (у тому числі в нуклеарній сім’ї), з кількома членами сім’ї, з
групою родин або індивідуально — у разі, якщо хтось із учасників процесу усвідомлює
потребу в особистій психотерапії. Іноді спочатку визначається кількість сеансів
(наприклад, десять), а згодом — за згодою всіх сторін — робота може перейти у
відкритий довготривалий формат.

  Психоаналітична психотерапія пар і сім’ї є особливо корисною у випадках хронічних
конфліктів, складнощів у вихованні дітей, втрат, розлучень, психосоматичних
порушень, кризових ситуацій, проблем сексуальності чи порушення комунікації.
Водночас цей метод може бути ефективним і як форма глибокого особистісного й
міжособистісного розвитку.